Мотоцикл – Yamaha TTR250 Raid 1996 р.в.

Відвідані країни: Україна – Румунія - Болгарія - Греція - Македонія.

Пробіг по тріпметру – 7160 км.

Тривалість подорожі – 24 дні (26.05.2018 – 17.06.2018)

 

Дякуємо нашому другу Роману за цікавий звіт про чудову подорож!

 

Маршрут подорожі

Україна. 26.05-27.05

Харків – це край, якщо не світу, то України точно. Від нього шо до Польщі, шо до Словаччини, шо до Румунії, усе далеко. Близько тільки морок і запорєбрік. До кордону з Румунією 1000 кілометрів (ТИСЯЧА!!), тобто з семи тисяч дві тисячі (більше чверті шляху) ми проїхали Україною. Я тихо заздрю жителям Чернівців та Львова, яким шоб попасти еброад, треба просто виїхати за місто в потрібному напрямку.

І якщо туди ми їхали в передчутті великої подорожі, звичними дорогами зі звичними пейзажами, то назад, виявилось, що наші дороги то повне гівно, пейзажі – кілометри одноманітності і порожнечі, а водії автівок просто дикі довбойоби.

Ще одне спостереження. Поки їхали Україною, мотоцикл їв оливу як не в себе. Я списував це на перевантаженість скромного моторчика, і особливо не парився з цього приводу, доливаючи мастило в кінці першого та другого днів подорожі. А от за кордоном «масложор» був тільки двічі – перший раз на автобані в Болгарії, коли я крутив його до 110-120, другий – на Пелопоннесі, де стояла страшенна спека, що на картері мотора можна було смажити яєчню. Коли повернулись в Україну, моциль знову почав жерти мастило.

Мій висновок – на нашому гівняному бензі двигло гріється більше, і як наслідок бере оливу. Крім того, в Україні, до резерву бака вистачало на 300-320 км (навіть на понтовому ОККО-бензі), а на закордонних заправках – на 330-360.

28/05

Румунія.

Заїхали в Галац і я помітив, що ніхто не стартує на жовтий і не доїжджає на червоний. Всі перехрестя на трасі і в невеликих населених пунктах – круговий рух. Велика кількість «дачій» і коней, запряжених у вози. По дорогам знаки «гужовий рух заборонено». Зупинились на заправці попити кави, відразу підбігли єврожебраки і почали шось лепетати і розмахувати руками. Нічого не дали, канєшн, бо у нас мастєркард.

Ідеальний, після України, асфальт, контрастує з неідеально засміченими узбіччями.

Мотоциклісти вітаються, виставляючи в бік ногу. Я відразу не вкурив, потім вкурив, але ногу не виставляв.

Окружна Бухареста – суцільна промзона, перемежована смітниками. Чомусь, такі зручні раундебаути тут змінились на звичайні перехрестя без світлофорів, на яких окружна – другорядна дорога з заторами.

Корочь, Румунія з першого разу не сподобалась, і в той же день мостом через Дунай ми в’їхали в Болгарію.

Болгарія.

Дороги такі ж класні, були помічені Зіли і жигулі. Мототранспорт – старі МЦети, Сімсони і Яви. На ніч зупинились на березі Дунаю біля якоїсь пам’ятної каменюки місцевого значення. Місце офігезне.

Набираємо воду в джерелі по дорозі на місце ночівлі.

Вечір на Дунаї

Дунай

29/05

Болгари старшого віку розуміють російську і трохи можуть нею розмовляти. Написи на болгарській – повна ржака, я їхав, читав, сміявся і повторював, шоб не забути. Звичайно, всьо забув, треба було записувати. Причому, коли читаєш, зміст в цілому розумієш, але на слух мова нітрохи незрозуміла.

Якийсь старовинний міст

Десь в районі Плевена при дорозі, з рівною частотою, мов кілометрові знаки, стоять проститутки. Думаю, по ним можна звіряти показання трипметру.

За Луковітом почались гори і траса перетворилась на магістраль з лімітом 140, довгими освітленими тунелями та мостами над глибокими урвищами. Я офігєл, тому що не знав, шо такі дороги взагалі бувають (от село...).

Під'їжджаємо до Софії

Софія з усіх боків оточена горами, проїхали її, як і Бухарест, по окружній. Окружна Софії – чотири полоси в один бік, повний контраст з трешевою окружною Букурешті.

Друга ніч в Болгарії була в районі міста Дупниця. Мототранспорт совєцкого періоду щез, замість нього всякі подовбані японські і італійські ендури вісімдесятих-дев’яностих. Моя Ямашка на їх фоні виглядала достатньо свіженько. Російську тут не розуміють, з англійською в Болгарії, я так зрозумів, воще біда.

Поблизу села Бистриця. Шукаємо місце для ночівлі

Знайшли

Ранкові збори

А, іще, в Болгарії, і далі на південь всі дахи вкриті черепицею. Не знаю, з чим це пов’язано, шифер та металочерепиця більш практичні, зате глиняна черепиця явно красивше.

30/05

Греція.

З Болгарії в Грецію Osmand вперто хотів провести мене гачком через Македонію. Списав це на баг аплікейшна, і заїхав в Грецію напряму. І відразу за митницею пост прийому грошей за супер-пупергрецький моторвей, який виявився нічим не кращим за безкоштовний болгарський. «Ван-севен, онлі кеш», - каже наштукатурена дєвіца в кабінці.

Після цього я слухняно виконував вказівки Osmandа, в налаштуваннях якого стояла птиця на «уникати платних доріг».

В Греції дорожня сітка взагалі не така як в нас. У нас наприклад є дорога обласного значення Кропивницький – Миколаїв. Вона одна, і ти хочеш-не хочеш їдеш по цій дорозі. Ось вона, до речі.

Так-так, це сYкапи$дець дорога між обласними центрами

А в Греції варіантів може бути штук три:

- Перший – платна дорога в дві-три смуги в одну сторону, десь за 2 євро кожні 50 км з моцика зі швидкістю 130; тут для скорочення прорізані тунелі в скелях і зведені високі естакади над прірвами. Ось:

І асфальт добрий, і квіти пахнуть і радують око

Безкоштовна дорога

- Другий – безкоштовна дорога, яка петляє поряд з платною, трохи віддаляючись від неї, щоб оминути прірву, чи об’їхати завелику скелю;

Зверху видно платну магістраль

- Третій – ще одна безкоштовна дорога, яка йде також поряд, тільки через села-пляжі-узбережжя.

Дорога через села-містечка

І так ти їдеш і дивишся в навігатор, а там сітка доріг, які то йдуть паралельно, то перетинаються на різних рівнях, але у підсумку ведуть в одну сторону. Думаю, що без навігатора з паперовою картою, наш бюджет подорожі збільшився б євро на 50-70, а може й більше.

На цьому скріншоті добре видно цілу купу паралельних доріг. Коричнева товста смуга - платна магістраль Афіни-Салоніки, чотири безкоштовні дороги і залізничне полотно.

Ще за хитрим Османдом був помічений такий викрут, коли він вів по платній дорозі, а потім, на останньому з’їзді перед пунктом оплати скеровував на другорядну, і після пункту знову виводив на платну. Таким чином, їдемо наче б то по магістралі, але безкоштовно. Вобщем Османд – офігенська аплікація, рекомендую.

З'їхали з автобану

Ага, то заплатили ми за ту дорогу і з’їхали через пару кілометрів. Їхали якимись нетуристичними селами, потім нетуристичними горами з численними черепахами на дорозі.

По дорозі ходять черепахи

Дорога стає вужчою

І перетворюється майже на велодоріжку

В одному селі вирішили купити морозива. Усьо зачинено. Знайшли відчинений один магаз з овочами, продавець каже – тіпа кругом сієста. З третьої до п’ятої все клосд. Зараз і я закриваюсь, вам ще крупно повєзло. Купили помідорів, кажу - «ще треба к’юкамберів». Каже – «є, 50 єврокопійок за штуку». «Шось дофіга», - міркую сам собі, і тут він дістає з полиці ці кукумбери, реально блін якісь фалоімітатори, худі і довгі - по 40 см. Ґандзя сказала, шо вона боїться такі страшні огірки їсти. Короч, «сорі, май вайф із ефрейд» - ні разу так і не спробували грецького огірочка.

Помідорів купили, а огірочків ні

До речі про їжу. Тарились в супермаркетах в основному «Лідл», німецька мережа, яка була і в Греції,і в Румунії і в Болгарії. Лідли шукав через POI Османда. У Лідлі всьо дешевше ніж де-інде, але потім дружина почала крутити носом, шо вибір поганий, халва невкусна і оливок та фєти наразвєс нєт. (Зате вино по європейській гривні п’ятдесят нормальне, а за два-пійсят взагалі чудове). То чим далі, тим частіше ми заїжджали в інші супермаркети, сільські локалстори, або взагалі купували при дорозі.

Десь в другій половині подорожі я виявив, що весь правий кофр, всі 36 літрів в мене окуповані їжею – помідори, перець, цибуля, морква, лимони, баклажани, сир, оливи, халва ецетера.

Про ночівлю. В Греції дикі кемпінги заборонені. В гарних місцинах, де було б зручно поставити намет, так і написано – вайлд кемп із фобідден, штраф шось тіпа 40 з копійками євро з особи. Тому ми, як зразкові європейці (адже Україна то Європа) оселялись в кемпінгах. Кемпінги я знаходив за допомогою безкоштовного додатку для Андроїду «Camping Greece». Ще їх можна знаходити через POI «Туризм» в Османді, але то не дуже зручно, бо крім кемпінгів на карті відображається купа інших точок типу якихось пам’яток, туалетів, місць поклоніння, тощо.

Різниця між кемпінгом в Греції з кемпінгом десь на узбережжі Чорного моря під Коблєво, це як різниця між хостелом і студентською «общагою» 90-х. Попервах я питав на рецепшнах, чи є в душі гаряча вода, то на мене дивились з подивом. Офкоз канєшно є.

Далі трохи кемпінгових фоток.

Умивальники з феном

Мило, туалетний папір, навіть фен в туалетах-душових – норма для грецького кемпінгу. Деякі кемпінги мають басейн, який входить у вартість проживання (це вам не Кириловка з доплатою за басейн, бугага).

Мийка посуду і пральня. Пральна машина платна

Перша ніч в Греції була в кемпінгу «Аґіанніс», поблизу однойменного села. Поряд світили вогнями Салоніки, ми надудлились грецького вина і бродили по пляжу. Море виявилось отстой, мутне і з водоростями, як на Кінбурні. Ми навіть не покупались. Так шо якщо хто їде на море в Грецію, то точно не поряд з Салоніками.

Кемпінг "Аґіанніс". Наш наметик зліва в тіні

Отстойне водоросляве море

На цьому першу частину закінчуємо, друга готується до друку. Далі буде, стей т’юнд.

Продовження - Подорож вдвох до Греції на легкому ендуро. Частина 2.

(с) Роман Ружинський