Подорож до Греції
Загорохорія
Подорож вдвох до Греції на легкому ендуро. Частина 3.
11/06
Зранку прогулялись старовинними вузенькими провулками Монодендрі. В готелі жити зручно - сніданок включений, нічого не треба готувати, встав поснідав і гулять.
Готель Ladias. Мотоциклет виглядає з-за верби
Вулиці Монодендрі
Central square
Вулиці Монодендрі
Початкова школа
Двір школи. Скошена трава і пам'ятники
Типовий вхід в двір
Детально облазивши всі провулки, йдемо до монастиря Агія Параскеві на краю каньону. Мені цікавий не стільки сам монастир, скільки стежка в скелях за монастирем. Десь читав, що ця стежка веде в печеру, в якій ховалось все населення Монодендрі під час турецьких чи яких там набігів. Стежка я вам скажу бомбезна! На фото приблизно видно, шо воно таке, та вживу там ходити – круть і жуть!
Монастир Агія Параскеві. (Святої Параски по-нашому)
Не знаю, якась собака на монастирській стіні
Види з монастиря на каньон
Стежка в скелі за монастирем
стежка місцями частково обвалена
До печери я так і не дійшов, тому що стежка закінчується. Тобто, вона начебто і не зовсім закінчується, там є такі виступи, по яким можна стрибати з одного на інший, ну тіпа як в якомусь фільмі там про Індіану Джонса, але я сумніваюсь, що навіть гірське населення Монодендрі так могло, не те що я. Думаю, або стежка колись обвалилась, або розповіді про печеру це просто легенди для туриків.
Анця трохи застрашилась йти до кінця і повернула назад. На цьому фото вона повертається стежкою до монастиря. Анці не видно, але вона є
ось!
Прогулявшись, сідаємо на розвантажений моциль і їдемо до оглядового майданчика Oxia, в п’ятнадцяти хвилинах їзди від Монодендрі. Тут нам відкривається вид на каньон Вікос. Каньон занесений в книгу рекордів Гінеса як найглибший каньон по якомусь там відношенню ширини до висоти бла-бла-бла, короче каньон насправді с’юперб!
Оглядовий майданчик Oxia на каньон Вікос.
Далі їдемо в однойменне з каньоном село Вікос, що подивитись на ущелину з іншого боку. Навпростець через каньон пішохідний маршрут це 12 кілометрів, на мотоциклі гірськими дорогами рази в три далі. Дорога серпантинами з 1100 м спускається в долину до шестиста, потім підіймається знову вгору на таку ж висоту.
Церква в кущах в якомусь селі по дорозі. Їх тут таких безліч
В селі Вікос вид на каньон ще більш грандіозний! Прямо поруч з оглядовим майданчиком садиба і жінка щось робить по господарству. Кажем їй, шо класно тут жить з такими пейзажами. Дізнавшись, що ми з України, почала говорити – війна, путін, “тратата”. А наступного дня ми бачили житєлєй забордюр’я з колорадськими лєнточками під дзеркалом і наклейками ордєна вєлікой побєди на задньому склі авто.
Вид на каньон з села Вікос
Поки ми фотали і робили перекус в альтанці на оглядовому майданчику, з каньону піднялась літня пара британців. Вони повністю пройшли пішки ущелину від Монодендрі. 12 кілометрів у них зайняло 7 годин. Кажуть, шо було неперевершено, і треба ето всьо пройти. Блін, знаю, шо треба, але часу немає ніфіга.
Церква в Вікосі
Таверна
З дороги до Вікосу видно дорогу-драбину до сел Папінго. Туди ми і вирушаємо. Тим більше, шо німець, з яким ми зустрілись на стежці за монастирем Агія Параскеві, говорив, що за селом Мікро Папінго якісь природні супер басейни, до яких зовсім недалеко пішки йти.
Єдина дорога до сел Мегало Папінго і Мікро Папінго
А це ми їдемо цією дорогою. Фото зроблено по дорозі назад
Види на каньон з дороги до сел Мегало- та Мікро-Папінго
Коли ми піднялись по тій дорозі до першого села Мегало Папінго, почався дощ. Тому довелось засісти в кафешці, замовити маленький грік-кофі по два пійсят за горнятко і чекати закінчення дощу.
дощ
Маленький грік-кофі закінчився, а дощ ні. Ми сиділи, чекали, втичіли в інтернет, я подзвонив Федяшу та Іванчику, потім батькам, потім до мене прийшла якась місцева собака і лягла спати на ногу. Тут я дозволю зробити собі невеликий відступ і розкажу свої спостереження про грецьких собак. І мабуть про грецьких людей. Так от, грецькі собаки не ганяються за моциками. Взагалі, за всю поїздку Грецією, скільки собак ми не бачили, ні одна за нами не погналась. Грецькі собаки абсолютно флегматичні, і моцики їм пофіг. Одного тільки разу, коли ми заїхали в тінь самотнього дерева біля чийогось маєтку , щоб звіритись з маршрутом, з двору вийшов (саме вийшов, не вибіг) здоровенний сторожовий пес і почав на нас зло гавкати, потроху підходячи до нас. Він явно був серйозно настроєний, що я відразу від’їхав. Пес навіть не став намагатись гнатись за нами, а так само гордо з піднятою вгору головою пішов в двір.
Я так собі думаю, шо така поведінка собак, це віддзеркалювання поведінки людей, серед яких ці собаки живуть. Греки всюди такі ж спокійно флегматичні, ви їм взагалі побоку. Але звернувшись до них, з’ясовуєш , що вони доброзичливі і відкриті. Коли ми через два дні попали в Македонію, ми зрозуміли, що в Греції ми взагалі не чули гучних емоційних розмов, не чули щоб взагалі хто кричав, навіть діти. Це було якось природно і тому мабуть непомітно, що Македонія мене особисто вразила на першій же зупинці на заправці, коли три заправника активно жестикулюючи щось гучно розказували один одному і при цьому ржали як коні; коли з легковух на ходу висовувався народ і махав нам «превед»; а мати селянка щось горлала на чоловіка і сина.
Іще про греків. В багатьох місцях чув/читав, що греки якісь безбашенні водії, ліхачат і нарушают, і не бояцця штрафів по 400 євро. На мою думку, то якийсь стереотип. За всю цю поїздку більших неадекватів-водіїв ніж в Україні, я не зустрічав. Так, справді, швидкісний режим греки постійно порушують, але тут складно бути законослухняним, коли в селі на нормальній дорозі стоїть знак 30, а за селом – 50. Та грецькі водії повністю на дорозі передбачувані. Вони не петляють зі смуги в смугу, не прискорюються і не гальмують різко. Я їду по гірській дорозі на мотоциклі, наче спокійно, але ж мотоцикл таки швидший на серпантинах, ніж авто. А мене доганяє якийсь дідугань на роздовбаному пікапі. Тобто дід їде швидко, як для пікапа, раз доганяє моцик. Він догнав і спокійно відразу обігнав. Без пристроювань в зад, без різких перестроювань і прискорень на коротких прямих. Безпечно і ненапряжно.
Дощ закінчився
Дощ закінчився, і стало зрозуміло, що часу на Мікро Папінго і крутяцькі природні басейни в нас немає. А ще в нас немає оливок, фєти і вина на вечір, а як я вже казав, в цих селах відсутні магазини. От слова ваабще. Ш – штампи. Хто нєнавідіт фейсбучниє штампи – тот я. Тюбля... Короч на вечерю у нас nothing, а вечеряти і пити вино в тавернах, де маленький грік-кофі по два-пійсят, ето слішком много даже для графа де ла Фер. Тому до найближчого містечка Коніца, де точно є супермаркет, у нас всього кілометрів зо 30, і ще там є знаменитий арковий міст.
Konitsa Bridge. То зверху Анця
Міст підкорив відразу. Вузький, височезний, 20 метрів висотою, ще й збоку водоспадище. Шкода, було мало часу щоб більше його подивитись. Супермаркет ми знайшли, затарились, і потулили додому. Вже темніло, а в горах (а Монодендрі на висоті тисяча метрів) ввечері прохолодно. І ще шось стало з мотоциклом, на низьких обертах він почав дико тупити, мов в подушку впирається. Шось з системою холостого ходу. Але доїхали, по іншому ж ніяк. Салат з помідорів-перцю-часнику-фети-лимону, оливки і сухе вино – те шо треба для закінчення насиченого дня.
12/06
Все, виїжджаємо з Греції. Ще на Трансфагараш треба попасти. Але спочатку неспішно по Загорохорії, щоб побачити всі арочні мости, які я забив в навігатор перед поїздкою.
Пошаманив зранку трохи мотик, вроді тупити перестав, і поїхали.
Загорохорія це такий же дикий, мабуть ще більш дикий край, ніж Пеліон. Тому дороги тут почали з’являтись тільки в п’ятидесятих роках двадцятого століття. А до того були тільки стежки. А там де стежки перетинали річки, потрібні були мости. І по всій Загорохорії набудували такі мости- всі вони арочного типу, кам’яні без металоконструкцій. Найбільший такий міст в Коніці (тирнет каже, що він є найбільшим на Балканах), який ми оглянули вчора, а взагалі їх збереглося, кажись штук сорок. Я забив на мапі п’ять штук. Але ми побачили набагато більше, і до кінця Загорохорії, нам навіть набридло зупинятись біля них.
Перший місток, на який ми натрапили, був Айя-Міна, за назвою церкви, яка стоїть відразу за ним.
міст Айя-Міна
Потім ми мало не минули міст «Капітан Ведмідь». Назву міст отримав, тому що на ньому колись вбили якогось капітана на прізвисько Ведмідь. Там навіть пам’ятник стоїть, і написано по грецькі – Капітан Медвед. Ми як змогли прочитали – Капітан Аркауда. Після цього у нас всі ведмеди стали називатись аркаудами. До речі, на Трансфагараші ми бачили живих аркауд, але про це далі.
міст Капітан Ведмідь
Капітан Ведмідь собствєнной пєрсоной
Наступний офігенний міст з печерою поряд- міст Кокорі. Знаходиться просто поряд з сучасною дорогою, не проминеш. Натрапили на туриків пакетників, які висипали з автобусу і почали селфітись. Ледве дочекались, поки вони відчалять. Адже нам також поселфітись треба, але щоб з вільним заднім планом.
Міст Кокорі
міст Кокорі
Усі мости, що були позначені в мене на мапі, йдуть по наростаючий. Айя-Міна невеликий, капітан Аркауда побільше, Кокорі ще більший, і ось найбільший – трипролітний міст – Чернечий. Шо я скажу – мон’юментал брідж! Тут ми знову зустрілись з вчорашньою британською парою, чоловік та дружина літнього віку,які вчора прошли каньон. Кажуть нам, шо ноги сьогодні болять. Ще ми поговорили, як могли, про аркауд, про те шо два роки тому вони були на Мєтєорах, а в цьому році на прокатній тачці закатують Загорохорію. Отак думаю треба, бо оглядова екскурсія всією Грецією – це добре, але Загорохорія і Пеліон – місця, які треба дослідити більш детально. Ґандзя ось каже, шо каньон треба пройти пішки. Корочь, гєштальти нада закривать.
Чернечий міст
Чернечий міст
Чернечий міст. Портал
Потім були мости Плакіда-Калогеріко, Лазаріді-Контодемоу, і двопролітний міст Мілос. Поряд водяний млин з таким же арочним маленьким містком. Потім ще були мости, які проїжджали не зупиняючись.
міст Мілос. Зверніть увагу на вимощений каменем брід на передньому плані
Водяний млин 18-го століття поряд з мостом
біля млина також кам'яний місточок
Далі знову почалась глибока нетуристичність і ми зупинились на краю якогось забутого села в альтанці пообідати. Село то забуте, але альтанка чиста, з урною, та вуличним ліхтарем. І поряд знову міст, тільки маленький.
Обідня перерва у нас
А, я забув сказати, нам так не хотілось сьогодні виїжджати з Греції, що ми ще вирішили заїхати в Метеори. Метеори вони тут майже по дорозі, як не заїхати, тим більш всі їх вихваляють, шо там просто бімба.
Виїхали з Загорохорії на магістраль і мотиль знову затупив. На шостій передачі взагалі відмовляється тягнути, в гори повзе мов мопед «Карпати», в общем трохи тяжко стало. Ще Османд маршрут проклав через перевал 1700 метрів.
Але до Метеорів ми таки доїхали. По дорозі ближче стало ясно, шо Мєтєори – ето просто турістіческая попсня. Вперше побачили українців, подорожують на чотирьох авто з Вінниці.
В Каламбаці, шо під Метеорами, зупинились в супермаркет, я зайшов в аптеку купити шприца, шоб карб почистити, то мені його так дали без грошей. Не знаю, може в Греції шприци безкоштовні, а може мене прийняли за якогось драг-аддікта. Далі по дорозі трапився мотосервіс, де я купив юзаний карбклінер.
Каламбака
Зупинились в нормальному кемпінгу. Кемпінг, в порівнянні з усіма іншими, де ми стояли раніше, найбільш заповнений туристами, навіть мотоциклісти були. Навіть на Харлеях. Ну а шо, туристичне місце.
в кемпінгу
13/06
З раннього ранку я розкидав моциль, розібрав карбюратор як міг з тим набором інструментів, що мав, і продув його дорогим грецьким карбклінером.
Все, сьогодні точно додому.
Оглядова екскурсія з сідла мотоцикла по Метеорам, сила-силенна туриків, більше ми не бачили в Греції ніде, і розворот додому.
Заїхали в кафе до грека Арістотеліса, з яким познайомились днем раніше. Арістотеліс в 13-му році на Варадерці проїхав з Греції до Монголії та Владивостоку. Тривалість подорожі склала три місяці. Зараз у нього мрія проїхати наскрізь дві Америки. Каже, що на таку подорож потрібно близько 30 тисяч, але із-за кризи поки що така мрія нездійснена. Хоче поїхати на заробітки в Швейцарію чи Францію, говорить, що багато греків зараз так робить. Це тіпа як наші зараз в Польщі на заробітках.
Арістотеліс
До кордону з Македонією їдемо між дощами – зліва капає, справа ллє, а ми сухі. Потім таки потрапляємо під дощ, одягаємо дощовики і тулимо далі.
північ Греції. Між дощами
Македонія.
Македонія не член Євросоюзу, але кордон проходиться надзвичайно швидко. В кабінці сидить молода дівчина в формі, милується свіжими манікюрами. «Сігарі, алкохол?» «Ноу.» «Чао!» - виразно театрально махає нам рукою, щоб ми також могли оцінити красу її нігтів.
Македонія як наче Україна, тільки дороги кращі. В супермаркеті ціни дешевші ніж у нас. Дуже зручний курс македонського динара до гривні, ціну в динарах просто ділиш на два. Вино 80 динарів літр, морозиво на заправці – 20 динарів, вода там же - 18. Після Греції – практично безкоштовно.
Написи кирилицею, майже все зрозуміло і так же смішно, як і в Болгарії. В Греції, якби не було дублювання англійською, то взагалі нічого не ясно. Македонська мова, якщо перепитати і додати жестикулювання, то зміст вловити нескладно, нібито більш зрозуміла, ніж болгарська.
Македонський кемпінг серед маків та бур'янів. Фото ранкове
З’їжджаємо з траси і через пару кілометрів грунтівок стаємо на ночівлю. Ставимо намет, робимо вечерю, повз наш вайлд кемп на своє поле дирчить трактор з сім’єю в причепі. Шось роблять в полі, і чути як горланять один на одного. Крики після Греції – дічь!
Ну, ту бі контіньєд!
Подорож вдвох до Греції на легкому ендуро. Частина 5.
(с) Роман Ружинський