Подорож до Греції

rumuniya4 001

Загорохорія

Подорож вдвох до Греції на легкому ендуро. Частина 3.

11/06

Зранку прогулялись старовинними вузенькими провулками Монодендрі. В готелі жити зручно - сніданок включений, нічого не треба готувати, встав поснідав і гулять.


rumuniya4 5

Готель Ladias. Мотоциклет виглядає з-за верби

rumuniya4 01

Вулиці Монодендрі

rumuniya4 7

Central square

rumuniya4 8

Вулиці Монодендрі

rumuniya4 9

Початкова школа

rumuniya4 10

Двір школи. Скошена трава і пам'ятники

rumuniya4 02

Типовий вхід в двір

Детально облазивши всі провулки, йдемо до монастиря Агія Параскеві на краю каньону. Мені цікавий не стільки сам монастир, скільки стежка в скелях за монастирем. Десь читав, що ця стежка веде в печеру, в якій ховалось все населення Монодендрі під час турецьких чи яких там набігів. Стежка я вам скажу бомбезна! На фото приблизно видно, шо воно таке, та вживу там ходити – круть і жуть!

rumuniya4 11

Монастир Агія Параскеві. (Святої Параски по-нашому)

rumuniya4 12

Не знаю, якась собака на монастирській стіні

rumuniya4 13

Види з монастиря на каньон

rumuniya4 04

Стежка в скелі за монастирем

rumuniya4 05

rumuniya4 06

стежка місцями частково обвалена

До печери я так і не дійшов, тому що стежка закінчується. Тобто, вона начебто і не зовсім закінчується, там є такі виступи, по яким можна стрибати з одного на інший, ну тіпа як в якомусь фільмі там про Індіану Джонса, але я сумніваюсь, що навіть гірське населення Монодендрі так могло, не те що я. Думаю, або стежка колись обвалилась, або розповіді про печеру це просто легенди для туриків.

rumuniya4 07

Анця трохи застрашилась йти до кінця і повернула назад. На цьому фото вона повертається стежкою до монастиря. Анці не видно, але вона є

rumuniya4 03

ось!

Прогулявшись, сідаємо на розвантажений моциль і їдемо до оглядового майданчика Oxia, в п’ятнадцяти хвилинах їзди від Монодендрі. Тут нам відкривається вид на каньон Вікос. Каньон занесений в книгу рекордів Гінеса як найглибший каньон по якомусь там відношенню ширини до висоти бла-бла-бла, короче каньон насправді с’юперб!

rumuniya4 14

Оглядовий майданчик Oxia на каньон Вікос.

Далі їдемо в однойменне з каньоном село Вікос, що подивитись на ущелину з іншого боку. Навпростець через каньон пішохідний маршрут це 12 кілометрів, на мотоциклі гірськими дорогами рази в три далі. Дорога серпантинами з 1100 м спускається в долину до шестиста, потім підіймається знову вгору на таку ж висоту.

rumuniya4 15

Церква в кущах в якомусь селі по дорозі. Їх тут таких безліч

В селі Вікос вид на каньон ще більш грандіозний! Прямо поруч з оглядовим майданчиком садиба і жінка щось робить по господарству. Кажем їй, шо класно тут жить з такими пейзажами. Дізнавшись, що ми з України, почала говорити – війна, путін, “тратата”. А наступного дня ми бачили житєлєй забордюр’я з колорадськими лєнточками під дзеркалом і наклейками ордєна вєлікой побєди на задньому склі авто.

rumuniya4 16

Вид на каньон з села Вікос

Поки ми фотали і робили перекус в альтанці на оглядовому майданчику, з каньону піднялась літня пара британців. Вони повністю пройшли пішки ущелину від Монодендрі. 12 кілометрів у них зайняло 7 годин. Кажуть, шо було неперевершено, і треба ето всьо пройти. Блін, знаю, шо треба, але часу немає ніфіга.

rumuniya4 17

Церква в Вікосі

rumuniya4 18

Таверна

З дороги до Вікосу видно дорогу-драбину до сел Папінго. Туди ми і вирушаємо. Тим більше, шо німець, з яким ми зустрілись на стежці за монастирем Агія Параскеві, говорив, що за селом Мікро Папінго якісь природні супер басейни, до яких зовсім недалеко пішки йти.

rumuniya4 19

Єдина дорога до сел Мегало Папінго і Мікро Папінго

rumuniya4 20

А це ми їдемо цією дорогою. Фото зроблено по дорозі назад

rumuniya4 21

Види на каньон з дороги до сел Мегало- та Мікро-Папінго

Коли ми піднялись по тій дорозі до першого села Мегало Папінго, почався дощ. Тому довелось засісти в кафешці, замовити маленький грік-кофі по два пійсят за горнятко і чекати закінчення дощу.

rumuniya4 22

дощ

rumuniya4 23

Маленький грік-кофі закінчився, а дощ ні. Ми сиділи, чекали, втичіли в інтернет, я подзвонив Федяшу та Іванчику, потім батькам, потім до мене прийшла якась місцева собака і лягла спати на ногу. Тут я дозволю зробити собі невеликий відступ і розкажу свої спостереження про грецьких собак. І мабуть про грецьких людей. Так от, грецькі собаки не ганяються за моциками. Взагалі, за всю поїздку Грецією, скільки собак ми не бачили, ні одна за нами не погналась. Грецькі собаки абсолютно флегматичні, і моцики їм пофіг. Одного тільки разу, коли ми заїхали в тінь самотнього дерева біля чийогось маєтку , щоб звіритись з маршрутом, з двору вийшов (саме вийшов, не вибіг) здоровенний сторожовий пес і почав на нас зло гавкати, потроху підходячи до нас. Він явно був серйозно настроєний, що я відразу від’їхав. Пес навіть не став намагатись гнатись за нами, а так само гордо з піднятою вгору головою пішов в двір.

rumuniya4 24

Я так собі думаю, шо така поведінка собак, це віддзеркалювання поведінки людей, серед яких ці собаки живуть. Греки всюди такі ж спокійно флегматичні, ви їм взагалі побоку. Але звернувшись до них, з’ясовуєш , що вони доброзичливі і відкриті. Коли ми через два дні попали в Македонію, ми зрозуміли, що в Греції ми взагалі не чули гучних емоційних розмов, не чули щоб взагалі хто кричав, навіть діти. Це було якось природно і тому мабуть непомітно, що Македонія мене особисто вразила на першій же зупинці на заправці, коли три заправника активно жестикулюючи щось гучно розказували один одному і при цьому ржали як коні; коли з легковух на ходу висовувався народ і махав нам «превед»; а мати селянка щось горлала на чоловіка і сина.

Іще про греків. В багатьох місцях чув/читав, що греки якісь безбашенні водії, ліхачат і нарушают, і не бояцця штрафів по 400 євро. На мою думку, то якийсь стереотип. За всю цю поїздку більших неадекватів-водіїв ніж в Україні, я не зустрічав. Так, справді, швидкісний режим греки постійно порушують, але тут складно бути законослухняним, коли в селі на нормальній дорозі стоїть знак 30, а за селом – 50. Та грецькі водії повністю на дорозі передбачувані. Вони не петляють зі смуги в смугу, не прискорюються і не гальмують різко. Я їду по гірській дорозі на мотоциклі, наче спокійно, але ж мотоцикл таки швидший на серпантинах, ніж авто. А мене доганяє якийсь дідугань на роздовбаному пікапі. Тобто дід їде швидко, як для пікапа, раз доганяє моцик. Він догнав і спокійно відразу обігнав. Без пристроювань в зад, без різких перестроювань і прискорень на коротких прямих. Безпечно і ненапряжно.

rumuniya4 25

Дощ закінчився

Дощ закінчився, і стало зрозуміло, що часу на Мікро Папінго і крутяцькі природні басейни в нас немає. А ще в нас немає оливок, фєти і вина на вечір, а як я вже казав, в цих селах відсутні магазини. От слова ваабще. Ш – штампи. Хто нєнавідіт фейсбучниє штампи – тот я. Тюбля... Короч на вечерю у нас nothing, а вечеряти і пити вино в тавернах, де маленький грік-кофі по два-пійсят, ето слішком много даже для графа де ла Фер. Тому до найближчого містечка Коніца, де точно є супермаркет, у нас всього кілометрів зо 30, і ще там є знаменитий арковий міст.

rumuniya4 26

Konitsa Bridge. То зверху Анця

Міст підкорив відразу. Вузький, височезний, 20 метрів висотою, ще й збоку водоспадище. Шкода, було мало часу щоб більше його подивитись. Супермаркет ми знайшли, затарились, і потулили додому. Вже темніло, а в горах (а Монодендрі на висоті тисяча метрів) ввечері прохолодно. І ще шось стало з мотоциклом, на низьких обертах він почав дико тупити, мов в подушку впирається. Шось з системою холостого ходу. Але доїхали, по іншому ж ніяк. Салат з помідорів-перцю-часнику-фети-лимону, оливки і сухе вино – те шо треба для закінчення насиченого дня.

rumuniya4 27

rumuniya4 28

12/06

Все, виїжджаємо з Греції. Ще на Трансфагараш треба попасти. Але спочатку неспішно по Загорохорії, щоб побачити всі арочні мости, які я забив в навігатор перед поїздкою.

Пошаманив зранку трохи мотик, вроді тупити перестав, і поїхали.

Загорохорія це такий же дикий, мабуть ще більш дикий край, ніж Пеліон. Тому дороги тут почали з’являтись тільки в п’ятидесятих роках двадцятого століття. А до того були тільки стежки. А там де стежки перетинали річки, потрібні були мости. І по всій Загорохорії набудували такі мости- всі вони арочного типу, кам’яні без металоконструкцій. Найбільший такий міст в Коніці (тирнет каже, що він є найбільшим на Балканах), який ми оглянули вчора, а взагалі їх збереглося, кажись штук сорок. Я забив на мапі п’ять штук. Але ми побачили набагато більше, і до кінця Загорохорії, нам навіть набридло зупинятись біля них.

Перший місток, на який ми натрапили, був Айя-Міна, за назвою церкви, яка стоїть відразу за ним.

rumuniya4 29

міст Айя-Міна

Потім ми мало не минули міст «Капітан Ведмідь». Назву міст отримав, тому що на ньому колись вбили якогось капітана на прізвисько Ведмідь. Там навіть пам’ятник стоїть, і написано по грецькі – Капітан Медвед. Ми як змогли прочитали – Капітан Аркауда. Після цього у нас всі ведмеди стали називатись аркаудами. До речі, на Трансфагараші ми бачили живих аркауд, але про це далі.

rumuniya4 30

міст Капітан Ведмідь

rumuniya4 31

Капітан Ведмідь собствєнной пєрсоной

Наступний офігенний міст з печерою поряд- міст Кокорі. Знаходиться просто поряд з сучасною дорогою, не проминеш. Натрапили на туриків пакетників, які висипали з автобусу і почали селфітись. Ледве дочекались, поки вони відчалять. Адже нам також поселфітись треба, але щоб з вільним заднім планом.

rumuniya4 32

Міст Кокорі

rumuniya4 33

міст Кокорі

Усі мости, що були позначені в мене на мапі, йдуть по наростаючий. Айя-Міна невеликий, капітан Аркауда побільше, Кокорі ще більший, і ось найбільший – трипролітний міст – Чернечий. Шо я скажу – мон’юментал брідж! Тут ми знову зустрілись з вчорашньою британською парою, чоловік та дружина літнього віку,які вчора прошли каньон. Кажуть нам, шо ноги сьогодні болять. Ще ми поговорили, як могли, про аркауд, про те шо два роки тому вони були на Мєтєорах, а в цьому році на прокатній тачці закатують Загорохорію. Отак думаю треба, бо оглядова екскурсія всією Грецією – це добре, але Загорохорія і Пеліон – місця, які треба дослідити більш детально. Ґандзя ось каже, шо каньон треба пройти пішки. Корочь, гєштальти нада закривать.

rumuniya4 34

Чернечий міст

rumuniya4 35

Чернечий міст

rumuniya4 36

Чернечий міст. Портал

Потім були мости Плакіда-Калогеріко, Лазаріді-Контодемоу, і двопролітний міст Мілос. Поряд водяний млин з таким же арочним маленьким містком. Потім ще були мости, які проїжджали не зупиняючись.

rumuniya4 37

міст Мілос. Зверніть увагу на вимощений каменем брід на передньому плані

rumuniya4 38

Водяний млин 18-го століття поряд з мостом

rumuniya4 39

біля млина також кам'яний місточок

Далі знову почалась глибока нетуристичність і ми зупинились на краю якогось забутого села в альтанці пообідати. Село то забуте, але альтанка чиста, з урною, та вуличним ліхтарем. І поряд знову міст, тільки маленький.

rumuniya4 40

Обідня перерва у нас

А, я забув сказати, нам так не хотілось сьогодні виїжджати з Греції, що ми ще вирішили заїхати в Метеори. Метеори вони тут майже по дорозі, як не заїхати, тим більш всі їх вихваляють, шо там просто бімба.

Виїхали з Загорохорії на магістраль і мотиль знову затупив. На шостій передачі взагалі відмовляється тягнути, в гори повзе мов мопед «Карпати», в общем трохи тяжко стало. Ще Османд маршрут проклав через перевал 1700 метрів.

Але до Метеорів ми таки доїхали. По дорозі ближче стало ясно, шо Мєтєори – ето просто турістіческая попсня. Вперше побачили українців, подорожують на чотирьох авто з Вінниці.

В Каламбаці, шо під Метеорами, зупинились в супермаркет, я зайшов в аптеку купити шприца, шоб карб почистити, то мені його так дали без грошей. Не знаю, може в Греції шприци безкоштовні, а може мене прийняли за якогось драг-аддікта. Далі по дорозі трапився мотосервіс, де я купив юзаний карбклінер.

rumuniya4 41

Каламбака

Зупинились в нормальному кемпінгу. Кемпінг, в порівнянні з усіма іншими, де ми стояли раніше, найбільш заповнений туристами, навіть мотоциклісти були. Навіть на Харлеях. Ну а шо, туристичне місце.

rumuniya4 42

в кемпінгу

13/06

З раннього ранку я розкидав моциль, розібрав карбюратор як міг з тим набором інструментів, що мав, і продув його дорогим грецьким карбклінером.

rumuniya4 43

Все, сьогодні точно додому.

Оглядова екскурсія з сідла мотоцикла по Метеорам, сила-силенна туриків, більше ми не бачили в Греції ніде, і розворот додому.

rumuniya4 44

rumuniya4 45

rumuniya4 1

Заїхали в кафе до грека Арістотеліса, з яким познайомились днем раніше. Арістотеліс в 13-му році на Варадерці проїхав з Греції до Монголії та Владивостоку. Тривалість подорожі склала три місяці. Зараз у нього мрія проїхати наскрізь дві Америки. Каже, що на таку подорож потрібно близько 30 тисяч, але із-за кризи поки що така мрія нездійснена. Хоче поїхати на заробітки в Швейцарію чи Францію, говорить, що багато греків зараз так робить. Це тіпа як наші зараз в Польщі на заробітках.

rumuniya4 2

Арістотеліс

До кордону з Македонією їдемо між дощами – зліва капає, справа ллє, а ми сухі. Потім таки потрапляємо під дощ, одягаємо дощовики і тулимо далі.

rumuniya4 3

північ Греції. Між дощами

Македонія.

Македонія не член Євросоюзу, але кордон проходиться надзвичайно швидко. В кабінці сидить молода дівчина в формі, милується свіжими манікюрами. «Сігарі, алкохол?» «Ноу.» «Чао!» - виразно театрально махає нам рукою, щоб ми також могли оцінити красу її нігтів.

Македонія як наче Україна, тільки дороги кращі. В супермаркеті ціни дешевші ніж у нас. Дуже зручний курс македонського динара до гривні, ціну в динарах просто ділиш на два. Вино 80 динарів літр, морозиво на заправці – 20 динарів, вода там же - 18. Після Греції – практично безкоштовно.

Написи кирилицею, майже все зрозуміло і так же смішно, як і в Болгарії. В Греції, якби не було дублювання англійською, то взагалі нічого не ясно. Македонська мова, якщо перепитати і додати жестикулювання, то зміст вловити нескладно, нібито більш зрозуміла, ніж болгарська.

rumuniya4 4

Македонський кемпінг серед маків та бур'янів. Фото ранкове

З’їжджаємо з траси і через пару кілометрів грунтівок стаємо на ночівлю. Ставимо намет, робимо вечерю, повз наш вайлд кемп на своє поле дирчить трактор з сім’єю в причепі. Шось роблять в полі, і чути як горланять один на одного. Крики після Греції – дічь!

Ну, ту бі контіньєд!

Подорож вдвох до Греції на легкому ендуро. Частина 5.

(с) Роман Ружинський