Подорож до Греції
Загальна мапа подорожі
Подорож вдвох до Греції на легкому ендуро. Частина 4.
14/06
Їдемо Македонією на північний схід. По селам однакові оранжеві трактори з причепами, якісь стародавні легковухи, з мототранспорту тільки словенські мопеди «Томос». Єдиний повнорозмірний мотоцикл, який ми бачили в цій країні - Ямаха ТТR250 OpenEnduro (надо же совпадієніє), в який власник замість рідного движка інсталював китайську нижньовальну двохсотку.
Македонські трактори всі однаково оранжеві
Томос
Автопарк
"Застава", як і горбатий "Запорожець" - копія Фіат 500
В одному селі зупиняємось купити фруктів-овочів. Македонський придорожній базар, відразу за ним якийсь смітник і цвинтар – усьо як у кустуріци (шось він уже не в трендє по-моєму). Анця вибирає овочі, я від’їжджаю трохи далі на мотоциклі, одна з продавчинь кричить Ані шось типу «машіна єхає! Нє оставє?!» Нє оставлю канєшно.
Із двоколісного моторного транспорту тільки мопеди Томос.
На заправці п’ємо каву. Я розглядаю старий "Томос" з двоступінчатим автоматом. Підходить власник дід, в руках півторалітрова пляшка бензину.
- дОбро!?, - з наголосом на перший склад питає.
- дОбро, - киваю.
- Словєнско!!! – палець вгору.
"Словєнско" – це мабуть тут як знак якості.
Відкриває пробку баку і ллє з пляшки бензин.
- Масло в бєнзін добавив? - питаю так, ну аби шось сказати.
- Мєшаніна! - відповідає дід, кидає пусту пляшку в урну поряд, дьоргає ногою кікстартер, просто дає газу і лихо від'їжджає.
Ні зчеплення, ні передачі, тільки газ. Автомат!
Футбол на асфальтованому полі. Трохи далі літні жінки кидають баскетбольного м'яча в кільце
З’їжджаю з траси на грунтівку, зупиняюсь долити оливи. По грунтівці їде Дастер, мужики машуть, зупиняються, виходять, вітаються, один говорить, що в нього мама з України. Анця питає – «звідки?». «З Охтирки». «О, так от Рома з Охтирки!». ОО! Аа! Отак буває вобщем.
Болгарія.
Кордон Македонії з Болгарією на перевалі 1200 м, тут черга з машин. Проходимо за півгодини, спускаємось до знайомої нам по дорозі туди магістралі. Коло замикається. Далі їдемо тією ж дорогою, тільки назад. Пройшов дощ, гори, низькі хмари, холодно. Я «букаю» готель під Луковітом.
Болгарія
15/06
Не пізніше сімнадцятого нам треба бути вдома, але в планах у нас Трансфагараш. Зрозуміло, що заїхавши на Трансфагараш, додому ми вчасно не встигаємо. Але все-таки ми вирішуємо зробити гак Румунією і проїхати цю дорогу, бо як не зараз, то коли?
Знову знайома дорога, під Плевеном цього разу тільки одна проститутка, інших мабуть розібрали, не знаю, в общем тріпметр не звіриш...
За Плевеном звертаємо на Нікопол до кордону з Румунією. Виявляється, кордон – паромна переправа. Паром відправляється чотири рази на добу, ми прибуваємо якраз вчасно, близько дванадцятої. Підходжу до паромників і питаю російською, коли можна заїжджати. Один з паромників, засмаглий здоровань дивиться на мене так анфрендлі, і говорить «Я нє знаю, что тєбє на ето сказать». Потім, після паузи додає «А ти откуда?» «О, с Украіни, давай заєзжай брат! Єслі би сказал, что рускій, я б нє пустіл». Корочь заїхали ми перші на паром, і виїхали перші. «Русофобія - то як погана звичка. Тільки хороша» (цитати відомих людей)
Заїжджаю на паром
Підходимо до румунського берега. З болгарським здорованем-паромником ведемо серйозні бесіди про геополітику: "Я тебе как русофоб русофобу скажу..."
Румунія.
В Румунії знову підводи, знову цигани, і нескінчені села. По гарному асфальту розкотані конячі кізяки. Візор шолома за якихось п’ятдесят кілометрів заліпляється мошкарою. Згадую, що в Греції на візорі взагалі не було комах, мив його може пару раз від пилу. Зате в Греції весь час залітали в рукави і за шию і кусали бджоли.
Якась румунська церква. У нас схожі в селах на Закарпатті
Далі села ставалі все дикіші, кізяків більше, дороги гірші. Коли ми виїхали на краю якогось хутору на грунтівку, я зрозумів, шо цього разу мій хвальоний Османд затупив. Тобто, затупив я, що раніше не помітив, шо цей чортів сусанін веде не туди. Не знаю, що це був за збій алгоритмів, але довелось мені мануально самому промальовувати подальший маршрут, щоб вийти на нормальну дорогу. Я думаю, ми згаяли не одну годину, їдучі другорядними кізяко-селами.
Пообідали в якомусь локальному ресторані стрьомним румунським супом – юшка, і на дні курячі шкірки. Хоча смачно, а може просто були голодні.
Мастило для ланцюга в мене закінчилось близько тисячі кілометрів тому. Я спочатку забивав, тіпа не страшно, але ланц почав так люто гриміти, шо все таки страшно. А шо як порветься і полетить в невідомому напрямку? В обчем заїхали в Пітешть, в мотомагазині купили мастило для ланцюгів. В Греції я купував в різних місцях моторне мастило і карбклінер, в Румунії мастило для ланцюга. В Греції ціни на мотокосметику (чи як оце все назвати?) вищі ніж у нас, а в Румунії нижчі.
Пітешть якесь велике місто з щільним трафіком і тягучками.
За Пітешчем знову почався дощ. Вся дорога в бік дому у нас розбавлена дощами.
На під'їзді до Трансфагараського шосе, десь за Куртя-Де-Арджеш
На букінгу я знайшов якийсь кемпінг, в стороні від дороги, і там ми зупинились в дерев’яному бунгало.
Завтра Трансфагараш.
кемпінг
16/06
Всю ніч йшов дощ, весь ранок йшов дощ. А ми сиділи на кухні і чекали. Я крутив в голові фразу «Коли паде дощ...» щоб додумати до неї риму, і створить віршик, але із продовження лізло тільки «Коли паде дощ..., коли в глаза свєт проходящіх мімо машин, і нікого нєт. На дорожних столбах вєнкі, как маякі...». Нє-нє-нє, цей депресняк був придуманий до мене і взагалі не по темі. О, ось!
Коли паде дощ
Хочеться просто спати
Зануритись в теплу ковдру
І носа не сунути з хати
«Та нафіг вам всі ці гори?
Оці Румунські Карпати», -
Так хмари наче говорять,
Негодою хочуть злякати.
Но їхати маємо далі,
Кульками обмотуєм ноги,
Дощовики надягаєм
І смєло рушаєм в дорогу.
Так шо, як тільки серед хмар з’явилось якесь прояснення, ми натягнули дощовики, Анця на ноги мотобахіли, а я - кульки і скотч, і поїхали.
В повітрі висіла мряка, ми піднімались все вище, хмари опускались все нижче. На одній з зупинок на фотографування до нас під’їхав поспілкуватись місцевий мотоцикліст на КТМі. Сільвіу живе в Пітешті, декілька днів тому придбав в Австрії з рук КТМа, і вирішив в котрий раз проїхати Трансфагараш. Говорить, що дорога анбіливибил в будь-яку погоду, і треба їхати. Єдине, наскрізь ми можемо її сьогодні не пройти, тому що ще може бути зачинений тунель на перевалі, так як із-за снігів офіційно дорога відкривається тільки наприкінці червня.
Мокра дорога кружляла вздовж водосховища, весь час на висоті 900 метрів. Ми крутили головами туди-сюди і думали шо всьо-таки які ми молодці, шо не скоротили шлях, і звернули на цю трасу. Назустріч їхала машина, щосили моргала нам фарами та сигналила. З вікна висунувся водій і почав волати – «Bears! Bears!» ХЗ шо він там горланить, покивали і поїхали. Заїжджаємо за поворот, а Анця починає кричати, тіпа диви – аркауди! (Якщо хто не читав четверту частину, чи просто забув – аркауди то медведі). Мама аркаудиха і три маленьких аркаужатка. Я гальмую і кричу - фотай! Ґандзя фотає-фотає і лементує – «Аааа! Їдь! Їдь!» Я, - «Фотай ще, фотай ще!» «Ааа! Ааа! Ааа!» В общем пофотали і їдем. Їдем, а Анця все ще верещить - «Аааа!». Зустріч з ведмедями була мімольотна, но прекрасна і незабутня.
Із десятка фоток аркауд ця найбільш вдала. На частині фоток видно тільки мою спину або просто змазаний грунт
Назустріч спускається молоденький худенький велосипедист. Ми зупиняємось і кричимо йому «Bears! Bears!» Він ніяково посміхається, киває і їде далі. Думає, шо вони там кричать? Історія повторилась, но ролі змінились.
Дорога піднімалась вище, дощ і хмари залишились далеко внизу. Сонце, альпійські луки, сніг і водоспади, справді анбіливибил!
шпилька
сніг і водоспади
серпантини доріг
Вгорі перед головним тунелем знову зустрілись з Сільвіу
В'їзд в головний тунель
Ось і тунель. Висота по навігатору 2056 м над рівнем моря. Проїжджаємо тунель і попадаємо наче в інший світ. Якщо при в’їзді в тунель було сонце, то тут – густий прегустий туман. Схили з такими ж водоспадами і снігом, тільки видимість нульова. Тихо спускаємось, фотаємо, крутимо головами в абсолютному захваті від навколишньої краси.
в тунелі
З іншого боку тунелю.
Чабан, собака і вівці
З’їхали в долину і звернули на схід. Тут, на північ від Румунських Карпат світить сонце, весь дощ лишився з південної сторони гір. Ми котимо долиною, справа від нас простягаються гори, які ми щойно переїхали, на вершинах гір клубочуться хмари і видно як вони поступово переклублюються через хребет і підбираються до нас.
Хмари переповзають через гори
На заправці п’ємо каву, Ґандзя пише в фейсбук про зустріч з ведмедами, до нас періодично пристає циганка, чи як там кажуть зараз політкоректно – рома, чи ромка. Хоча нє, Рома чи Ромка це я. Циганка на жебрачку не схожа, чиста, в яскравому вбранні, наче відбилась від якогось елітного циганського хору. Кава вже давно випита, хмари клубляться все ближче, циганка, в надії отримати грошей, вже прибрала наш столик, а пост про аркауд все ніяк не завантажиться.
Підвода такий же типовий вид транспорту в Румунії, як і Дачія
Попереду дощі
Пост в кінці кінців звичайно залився, і ми поїхали по сухому далі. Брашов по окружній, а далі знову в гори. В горах йде дощ, ми знову в дощовиках, вечоріє, починаємо шукати місце для ночівлі. Найближчий готель знаходжу через POI Османда, доїжджаємо до нього геть мокрі. Ну тобто, завжди виходить так, шо я геть мокрий, а Анця позаду майже геть суха. Пасажира від дощу прикриває тіло і ноги водія. Заходжу в готель, в залі проходить світське весілля, ошатні гості, дівчата в сукнях, хлопці в костюмах. З мене недоречно стікає вода, один з гостей ввічливо перекладає мені слова хлопця з рецепшну про те, що сьогодні аккомодейшн із імпасибил. Радять проїхати ще кілометрів десять, там буде село з купою готелів на будь який смак.
Доїжджаємо до того села, безрезультатно шукаємо готель. Готелі нібито є, але вони то не працюють, то зайняті.
На порозі одного з цих пенсіунів (якось так по румунські вони пишуть «готель») звертаємось англійською до двох жінок, що спілкуються одна з одною. Жінки кажуть, що нас не розуміють. Я тоді питаю російською. Заперечливо хитають головами, мовчать і дивляться. Потім одна каже: «А вы откуда?» «О, так вы сразу всем говорите, что с Украины, мы вам сейчас найдем где переночевать». В общем русофобія - она вєздє.
Нас пристроїли в затишний сімейний пенсіунчик, ми виспались і просушились, всьо нормально корочь.
17/06 – 18/06
вид з вікна. Похмурий ранок
Збори
Зранку нагодували, подарували іконку богоматері, і ми потулили. Знову по дощу. В горах ідеальна дорога, і зовсім нема калюж, незважаючи на дощ.
Україна.
Через півдня ми заїхали в Рені, також йде дощ, тільки вся вода лишається на асфальті. Ногам, навіть в бахілах, немає шансів лишитись сухими.
На заправці в Рені від дощу ховається молода пара хітчхайкерів з Парижу. Проїхали всю Європу за місяць автостопом, остання точка – Одеса, і літаком додому.
Наша путь до Коблево, щоб відремонтувати придорожній пілон для мініАЗС. Взагалі, в планах ремонт стели був по дорозі туди, але через те що клієнт її не демонтував перед ремонтом, я лишив там інструменти і пообіцяв заїхати на зворотньому шляху.
Триста кілометрів пустоти Бесарабії, нічна Одеса, і десь о другій ночі ми досягаємо цілі.
Намет під АЗС і глибокий сон біля шумної автостради.
Ранок в бур'янах біля автозаправки.
Ранок починається пізно, стела ремонтується довго, виїжджаємо пообіді. Та ж дорога, що і туди, але зворотній шлях сприймається набагато важчим. Дається взнаки втома від довгих пробігів останніх днів, від дощів і розбитого асфальту України.
Ремонт пілону
і знову автострада Миколаїв-Кропивницький
Остання фотка в подорожі. Чутово, перша година ночі, кава на заправці
Прибуваємо додому близько третьої ночі.
Зі енд.
Підсумки чи епілог.
Мотоцикл – YamahaTTR250 Raid 1996 р.в.
Відвідані країни: Україна – Румунія - Болгарія - Греція - Македонія.
Пробіг по тріпметру – 7160 км.
Тривалість подорожі – 24 дні (26.05.2018 – 18.06.2018)
Про мотоцикл.
ТТР-ка – моциль, на якому їжджу з 2008го, 10 років це більш ніж достатньо, щоб знати його як облупленого. Звичайно, це не той мотоцикл, який призначений для довгих подорожей вдвох з пасажиром. Сидіння коротке і жорстке, він явно затісний для двох – при довгих прогонах часті зупинки для розминки задубівших сідниць, спини і кінцівок обов’язкові і неминучі. Двоє людей і 30-35 кілограмів вантажу – це більше ніж максимальне паспортне навантаження цього мотоциклета. І якщо задній підрамник в мене підсилений (стандартний колись відвалився, по дорозі з Криму), то моторчик все той же чвертьлітровий тридцятисильний. Ну хіба що з кованим поршнем Wiseco, заточеним під 95й бензин. В общем мало мотора для двох.
Середня витрата палива склала 4,2 літри на сотню. Крейсер по трасам 90-95 км/годину. При швидкості більше сотні моц починав активно їсти оливу.
По підготовці мотоцикла. Перед виїздом замінив задні підшипники колеса, продіагностував диски та пружини зчеплення, ланцюг розподвалу та клапанні зазори.
Про вантаж.
В кофрах – інструмент, дволітрова пляшка оливи, аптечка, кухня (примус, тарілки, ложки, кружки), їжа (спочатку трохи, потім майже весь кофр), спальники, мабуть ще шось, не пам’ятаю.
На кофрах зверху два 25 літрових гермомішка. В одному двомісний намет і каремати, в другому – одяг.
На багажнику рюкзак, в мене на грудях також напівпустий рюкз, які використовувались при радіальних виїздах або в піших прогулянках.
Завантаження мотоцика. Алюмінієві кофри по 32 л, двадцятип'ятилітрові гермомішки; на багажнику рюкзак; на рюкзаку під "павуком" в спеку складені мотокуртки
Про витрати перед поїздкою. Зелена карта, медичне страхування (для мотоциклістів воно десь в півтора рази дорожче, ніж звичайне), аптечка (ліки на всі випадки), підшипники заднього колеса, телефон для навігації.
Щоб не вбивати мотовібрацією свій основний смартфон, для навігації придбав на ОЛХ юзаний Самсунг Х-Cover 3. Телефон пиловодозахищений, відпрацював нормально. Всю його скромну пам'ять забив мапами Османда та МепсМі. Уже в Україні по дорозі назад у нього клюкнув GPS-модуль.
Самсунг X-Cover 3 виконує роль GPS навігатора
Загальні витрати на поїздку (не враховуючи підготовку до подорожі) склали близько 1300 євро, з них:
- Паливо: 370 євро;
- Проживання: 370 євро.
- Інше – 560 євро. Інше – це в основному харчування; крім того плата за магістралі, мости, пароми, музеї; трохи мотокосметики.
Економність нашого харчування може проілюструвати оця ось фотка.
Півкілограмовий круг сиру з пліснявою
Докладніше по розкладці витрат на паливо та проживання в таблицях.
Найцікавіші відвідані місця: в Греції – півострів Пеліон, південний захід Пелопоннесу, Загорохорія з каньоном Вікос та арочними мостами, в Румунії – Трансфагараш.
Пеліон
Загорохорія
Загорохорія і Пеліон це місця, в які хочеться повернутись ще.
(с) Роман Ружинський
